Відомо, що, коли питання стосується ПДВ-відшкодування чи податкового кредиту, податкові органи часто намагаються поставити під сумнів реальність господарських операцій платників податків. Підстави для невизнання таких господарських операцій «фіктивними» можуть бути різними. Як правило, платник не погоджується з такими висновками податкової служби та йде до суду.
У цій статті ми розглядаємо один з подібних кейсів, а саме рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13.08.2020 р. у справі № 520/4829/19 (номер судового провадження: К/9901/31974/19).
У травні 2019 р. позивач (ТОВ) звернулося до суду до Головного управління ДПС у Харківській області з позовом, в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, прийняті за результатами проведеної документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ.
В обґрунтування вимог адміністративного позову позивач послався на наявність належним чином складених первинних документів, що підтверджують реальність господарських операцій.
За твердженням податківців, перевіркою було встановлено порушення пунктів 44.1, 44.6 ст. 44, п. 198.1, 198.2, 198.3 ст. 198 ПКУ, в результаті чого неправомірно віднесено до складу податкового кредиту суму ПДВ по взаємовідносинах з підприємствами-контрагентами (придбання товару для його подальшого продажу).
ДПС надала суду наступні аргументи:
контрагенти (далі — підприємства) не мають достатньої кількості трудових ресурсів та основних засобів для реалізації товару у відповідній кількості на адресу позивача;
підприємства не знаходяться за місцезнаходженням;
підприємства не подають податкову звітність;
підприємства придбали товари в ризикових платників, щодо яких спостерігається підміна товарних позицій;
за даними бухгалтерського обліку ТОВ наявна заборгованість перед підприємствами-контрагентами.
При цьому, контролюючий орган, досліджуючи надану до перевірки первинну документацію, не вказував на недостовірність чи неповноту відомостей, що в ній містяться.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 13.08.2019 р., залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15.10.2019 р., адміністративний позов ТОВ задоволено.
Суд першої інстанції надав наступні аргументи щодо такої позиції:
● первинні документи позивача є належним чином оформленими, містять відомості про обсяг, зміст і вартість господарських операцій і повною мірою підтверджують факт придбання позивачем товарів у підприємств-контрагентів; ● у періоді, що перевірявся, позивач отримав прибуток;● відсутність у контрагентів платника податків достатньої кількості матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання господарських операцій.● за умови встановлення факту перевезення товару у процесі його поставки від контрагентів, порядок заповнення товарно-транспортних накладних не має вирішального значення для визначення податкових наслідків господарської операції.
Не погодившись з рішеннями судів попередніх інстанцій, ГУ ДПС подало касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати вказані судові рішення та прийняти нове рішення про відмову в позові.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга ГУ ДПС не підлягає задоволенню.
На думку колегії суддів, норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання в його господарській діяльності.
Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Аналізуючи доводи про відсутність у контрагентів позивача достатнього обсягу матеріальних і трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання обумовлених договорами умов, суди зауважили, що такі обставини не виключають можливості реального виконання ними господарської операції та не свідчать про отримання необґрунтованої вигоди покупцем, оскільки залучення працівників є можливим за умови укладення цивільно-правового характеру, аутсорсингу й аутстафінгу.
Таким чином, з огляду на викладене, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що первинні документи, надані позивачем на підтвердження здійснення господарських операцій із зазначеними вище контрагентами, враховуючи співвідношення вчинених господарських операцій з основним видом діяльності позивача та в сукупності з встановленими обставинами господарських операцій, підтверджують формування показників податкової звітності та вказують на реальність господарських операцій, які є підставою для формування податкового обліку підприємства.